Аменхотеп

Аменхотеп IV став фараоном, коли йому виповнилося 17 років. Йо-го батьками були цар Аменхотеп III та цариця Тія. Дружину Аменхоте-па IV Нефертіті («Красуня прийшла» — так перекладається її ім’я) вва-жали однією з найвродливіших жінок Єгипту.Аменхотеп IV вирішив змінити релігійні звичаї в суспільстві. Єгип-тянам було наказано поклонятися єдиному богові в образі сонячного дис-ка — Атонові. Фараон змінив своє ім’я на Ехнатон і переніс столицю з Фів до Ахетатона. Проголошення єдиного бога особливо вороже зустріли жерці хра-мів бога Амона, якому найбільш поклонялися єгиптяни. Реформи Ехна-тона не тільки позбавляли їх впливу на фараона та суспільство, але й при-бутків від храмових господарств. Єдиний культ Атона проіснував лише до смерті фараона. Після смерті Аменхотепа IV жерці, прикриваючись ім’ям малоліт-нього фараона Тутанхамона, перенесли столицю назад, до Фів, а ім’я ца-ря-реформатора стерли з усіх написів (це було найстрашнішою карою для єгиптянина).

Рамзес ІІ

Рамзеса II (1304—1236 або 1289—1224 рр. до н. е.) називають єги-петським велетнем, оскільки зріст царя становив аж 2 м 10 см. Він про-жив 90 років, 65 із яких був фараоном Єгипту. Він особисто брав участь у битвах, проявляючи дива мужності й сили. Рамзес не тільки воював, але й збудував нову столицю. Своє ім’я він увінчав у багатьох написах і декількох тисячах гігантських скульптур. У Карнаку було зведено один із найбільших храмів давнини. Вирішальна битва між суперниками відбулася біля фортеці Кадеш,якою володіли хети. У вчених немає єдиної думки щодо того, коли це від-булося: 1300, 1286 чи 1275 р. до н. е. і хто переміг.

Тіглатпаласар І

Тіглатпаласар I (1115—1077 рр. до н. е.). За його правління (745—727 рр. до н. е.) Ассирійська держава простягалася від узбережжя Середземного моря до верхів’їв Ти-гру. У цей час держава зміцнилася економічно. Успішно розвивалося зем-леробство, що дало можливість збільшити запаси зерна порівняно з попе-редніми періодами. Набувала розвитку торгівля. Основною торговельною артерією була річка Тигр. На її берегах у столиці Ассирії, місті Апішур, для купецьких суден було збудовано численні причали. Згодом ассирійці контролювали всі торговельні шляхи Передньої Азії, крім тих, що про-ходили через Палестину. Тіглатпаласар І був не лише визначним полководцем, будівничим, але й дипломатом. Йому за успішне укладення союзу з давнім ворогом —Єгиптом — фараон подарував живого крокодила, що вважався символом добрих намірів.

Гомер

Гомер жив на межі IX—VIII ст. до н. е. Нам невідомі точні біогра-фічні дані про нього, скласти уявлення про його життя ми можемо тіль-ки за переказами. Гомер народився на острові Хіос. Був сліпим мандрів-ним поетом. Йому приписують об’єднання міфів про Троянську війну та створення поем «Іліада» й «Одіссея». Записані поеми були за наказом афінського правителя Пісістрата в VI ст. до н. е. В «Іліаді» Гомер описує останній 41 день Троянської війни. Автор захоплено змальовував не лише ахейців Ахілла й Патрокла, але й їхніх ворогів-троянців — царя Пріама та воїна Гектора. Напівбог Ахілл після дев’яти років війни відмовився продовжувати боротьбу та передав свої об-ладунки найближчому другові Патроклу, який очолив ахейців і повів їх на штурм Трої. Біля брами міста Патрокл зустрівся у двобої з троянським героєм Гектором, від руки якого й загинув. Це змусило Ахілла знову взятися за зброю. Він помстився за смерть свого друга, убивши Гектора. Але сам не-довго прожив після цього: отруйна стріла брата Гектора — Паріса, спря-мована самим богом Аполлоном, наздогнала його. Гомер описав ці події, прославляючи не саму війну, а мужність, відвагу, силу, гідність та почут-тя обов’язку греків і троянців. Продовженням оповіді про Троянську війну була «Одіссея» — опис казкових пригод царя Ітаки Одіссея. Десять років цей грецький герой во-ював із Троєю. Після взяття міста він вирішив повернутися додому, до Ітаки, але його мандрівка затяглася ще на десять років. Під час плаван-ня він заблукав і потрапив на острів лотофагів, де, скуштувавши лотоса, втратив пам’ять і забув про батьківщину. Потім Одіссей відвідав острів циклопів. Зі своїми товаришами він прийшов до печери одноокого велет-ня Поліфема, сина бога морів Посейдона, де й був захоплений чудовись-ком. Лише завдяки кмітливості та хитрості Одіссея їм удалося осліпити циклопа та врятуватися. Після цього Одіссей зі своїми товаришами від-відав острів бога вітрів Еола, боровся з племенем велетнів-людожерів, по-трапив у володіння чаклунки Кірки, яка перетворила його супутників на свиней, побував у підземному царстві бога Аїда. Дивом стало те, що він лишився живим після зустрічі з потворами Сциллою та Харибдою. Через десять років поневірянь Одіссей під виглядом жебрака повернувся до Іта-ки, де на нього чекала вірна дружина Пенелопа.

Олександр Македонський

Олександр Македонський - великий полководець і державний діяч свого часу. Він народився в Македонії 21 липня 356 року до нашої ери. Батько Олександра III був македонським царем, звали його Філіпом II.Філіп II сам займався військовою підготовкою сина, а в 343 році для царевича найняли самого Аристотеля, щоб той займався його вихованням.З раннього дитинства Олександр був честолюбивим. Вже в 16 років він виконував роль царя, коли батько брав участь в облозі Візантії. У цей період він жорстоко придушив повстання фракійського племені.Вступивши на трон, Македонський розправився з можливими кандидатами на королівський престол, скасував податки для місцевої знаті, чим привернув її на свій бік. Дуже швидко Олександр змусив всі сусідні держави визнати його владу. Цар щоразу миттєво розправлявся з бунтівниками, не знаючи жалю й пощади.Військо Македонського швидко окупувало всю малу Азію, Олександр дістався Середземного моря, а пізніше зайняв навіть Єгипет.1 жовтня 331 року Олександр Македонський взяв Вавилон. Взимку 323 року він зупинився у Вавилоні, плануючи похід проти арабських племен, які проживали на Аравійському півострові. Але прямо перед походом полководець захворів і помер після важкої лихоманки 10 червня 323 року до нашої ери. На момент смерті Олександру було 32 роки.

Тиберій Гракх

Тиберій Гракх походив зі знатного плебейського роду. У юності воював під стінами Карфагена. Потім служив в Іспанії, де проявив себе розсудливим політиком у стосунках із місцевими племенами і гарним орато-ром. Він знав усі тяготи військової служби для селянина і вбачав занепад військової могутності Риму в розоренні селян.У 133 р. до н. е. представника популярів Тиберія Гракха було об-рано народним трибуном. Він виніс на обговорення закон, за яким спе-ціальна комісія повинна була відібрати в нобілів державні землі й пе-редати їх безземельним громадянам. Але інший трибун, прихильник оптиматів, Марк Октавій наклав на закон вето. Тоді Тиберій Гракх за підтримки народних зборів домігся усунення Октавія. Сенат засудивтакі дії Гракха. Поширювані ворогами Гракха чутки про його намір позбавити сенат влади і правити одноосібно викликали обурення сена-торів. Розлючені, вони, озброївшись ніжками сенаторських стільців, кинулися на площу, де Тиберій Гракх перебував зі своїми прихильни-ками. Тиберій Гракх був убитий ударом у скроню. Разом із ним заги-нуло ще 300 його прибічників.Після смерті Тиберія Гракха комісія з перерозподілу земель, ство-рена за його життя, протягом п’яти років роздала землю 75 тис. грома-дян. У 129 р. до н. е. Сципіон Еміліан переконав народні збори в необхід-ності зупинити діяльність комісії. За це його задушили у власному ліжку.

Гай Юлій Цезар

Гай Юлій Цезар народився 13 липня 100 року до н. е. Це відомий політичний і державний діяч, видатний полководець і письменник. Діяльність цієї видатної особистості докорінно змінила політичний і культурний вигляд Європи і Середземнор’я того часу та залишила найвизначніший слід у житті багатьох наступних поколінь європейців.. Видатні якості Цезаря згодом привели його до одноосібної безмежної влади в Римській імпаріі, нажаль, саме вони і стали причиною загибелі цього видатного державного діяча. Гай Юлій Цезар як талановитий полководець відрізнявся не тільки рішучістю в своїх діях, а й обережністю. Він відрізнявся надзвичайною витривалістю, в поході завжди був попереду свого війська. Будучи видатним політиком, Гай Юлій Цезар був, в першу чергу, непересічною людиною, в характері якого поєднувалися мужність з тонким естетизмом, літературний талант з прагненням до необмеженої влади, щедрість зі злопам’ятністю, байдужість до їжі та алкогольних напоїв з сексуальною вседозволеністю. Найголовніше звершення Цезаря – це не численні перемоги над галлами і бриттами, а завоювання їм рідній Італії і встановлення в державі особистої диктатури, що було б неможливо без перемоги над Помпеєю і придушення опору республіканців – захисників старих римських традицій. Талановитий воєначальник Помпеї, отримав безліч перемог, що розбив війська 22 східних царів, був для Гая Юлія єдиним конкурентом в боротьбі за одноосібну владу над Римом.

Октавіан

Після усиновлення Цезарем Октавія останній отримав ім’я Гай Юлій Цезар Октавіан. Як політик він був хитрий та жорстокий, проте, приховуючи владолюбство, поводився скромно та люб’язно.Під тиском легіонерів Цезаря, які не бажали війни між двома йо-го спадкоємцями, Антоній і Октавіан змушені були укласти союз. До них приєднався один з воєначальників Цезаря, намісник в Іспанії Лепід. Так у 43 р. до н. е. виник другий тріумвірат. Спираючись на легіони, тріумвіри змусили сенат надати їм повноваження реформувати життя держа-ви. Знову, як колись Сулла, свої реформи вони почали з боротьби проти прихильників республіканського устрою й оприлюднили проскрипції. Серед засуджених було понад 200 сенаторів та 2000 вершників. Дехто з них потрапив до проскрипцій лише тому, що мав багато грошей або гарні маєтки. Рим був охоплений панікою. Оголошені ворогами римляни ховалися повсюдно: в колодязях, каналізації, димарях тощо. Вони не довіряли нікому, адже на них полювали рідня, сусіди і навіть їхні раби, бажаючи заволодіти землями і майном. У ці страшні дні загинув від рук найманих убивць один із найвідоміших політичних діячів і ораторів Марк Туллій

Цицерон

Марк Туллій Цицерон був політичним супротивником Цезаря.Виходець із вершників, Цицерон досяг успіхів у політичній діяльності завдяки розуму і красномовству. Він був обраний консулом, виступав на боці противників Цезаря. Його судові та політичні промови стали неперевершеними зразками ораторського мистецтва для сучасників і нащадків. Цицерон написав також чудові філософські твори, в яких у досконалій літературній формі виклав багато знань стародавніх мудреців. Цицерон іменував установлення одноосібної влади «вбивством вітчизни», закликав до справедливості і римської доблесті. Молодих людей він переконував у необхідності наполегливо вчитися і дотримуватися добрих звичаїв. Протистояння різних сил — прихильників диктатури і республіканців, а також ворожнеча між самими тріумвірами знову кинули Рим у вир громадянських війн. У 42 р. до н. е. тріумвіри у битві при Філіппах у Македонії розбили велике військо, яке зібрали вбивці Цезаря Брут і Кассій. Кассія було вбито, а Брут наклав на себе руки.

Кiлькiсть переглядiв: 79

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.